Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. Дітей, що не вміють ще ходити, - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттями радості, і покладе основи любові до рідної природи.Виховуючи у малят любов до природи, рідної землі, навчають їх оберігати і примножувати навколишню красу, ми формуємо зачатки екологічної і моральної свідомості, духовності, гуманізму. Виховані в любові юні громадяни України, які житимуть у третьому тисячолітті, мають бути позбавлені жорстокості, користолюбства, усвідомлювати, що святий обов’язок кожного – не завдати шкоди живому світові.
Питання екологічного виховання та освіти населення, а особливо наймолодших, - одне з найважливіших.Бажано, щоб вихователі всіх дитячих закладів, за можливістю, батьки скористалися методичними рекомендаціями “Дошкільник і екологія”, підготовленими кандидатом педагогічних наук Н.В.Лисенко, “Український фольклор та народні традиції в житті дошкільника” (укладачі М.Бальон, О.Максимова. – Чернівці, 1996 р.). У цих та інших публікаціях визначені мета та завдання екологічної освіти, і виховання в дитячих закладах, які можна сформулювати таким чином:
- формувати елементи наукових знань про основні екологічні фактори в розвитку живої природи та очевидні взаємозв’язки і залежності;
- виховувати у дітей діяльну любов до природи, вміння піклуватися про рослини і тварини, нетерпеливість до безглуздого псування рослин, знищення тварин;
- формувати у дошкільників вміння пізнавати взаємозв’язки у природі;
- розвивати вміння класифікувати живу природу на основі безпосереднього сприймання та аналізу зовнішніх ознак, способів їх живлення та взаємодії із середовищем;
- знайомити дітей з живими барометрами природи, пристосовуваннями рослин і тварин до змін у природі;
- знайомити дітей з перлинами народної мудрості про дбайливе ставлення до природи;
- вчити культурно поводитись у природі, та найголовнішими завданнями є формування постійної потреби в зміцненні та охороні власного здоров'я і здоров'я інших. Про це часто забувають педагоги і батьки.
Під час здійснення екологічної освіти педагог-дошкільник, по-перше, повинен використовувати такі цікаві форми роботи:
- заняття-вистави “Цілюще зілля”, “Дідусь Лісовичок”, акторами в яких виступають діти;
- прогулянка, екскурсії в природу, в музеї, на поля, в ліс;
- робота дитячих організацій, гуртків, студій: “Зелена аптека”, “Природа і фантазія”, “Юні друзі природи”;
- перегляд кінофільмів, діафільмів, діапозитивів на природничу тематику;
- збирання лікарських рослин, приготування чаїв та коктейлів;
- організація роботи на городах, проведення дослідів з рослинами і тваринами;
- вивчення казок, легенд, загадок, народних прикмет, обрядів та свят;
- використання художньої літератури відповідного змісту.
Почуття дитини значно випереджають появу знань, які потім сприяють їх зміцненню, зародженню нових або, навпаки, пригашенню тих, що виникли.
Найбільший емоційний відгук на вплив навколишнього середовища спостерігається у віці до п’яти років, а тому цей період найбільш сприятливий для розвитку почуттів.
Дуже важливо, які враження залишаються від першої зустрічі з твариною, рослиною, явищем природи. Дорослий повинен правильно зазвати об’єкт і дати оцінку – зміст її залежить від віку дітей. Так, трирічній дитині досить сказати лише про виразні й виразні й одразу помітні ознаки: “Це сніг, сніг білий і чистий, дуже гарний”.
Чотирирічній уже доступна ширша естетична оцінка: “Сніг сліпучо-білий, навіть очам трохи боляче”. На сонці сніжинки сяють. Вся земля немов би вкрита білою пухнастою ковдрою”. Доцільно також навідними запитаннями спонукати робити це самому. “Чим подобається тобі сніг? З чим його можна порівняти?”
У старшому дошкільному віці завдяки цілеспрямованому виховному впливу діти свідомо оцінюють природне оточення, відчувають задоволення від перебування в ньому.
Але це ставлення ще не стійке, потрібна підтримка дорослого – схвалення, зосередження уваги на інших ознаках: можна запропонувати розглянути форму сніжинок чи простежити за їх рухом.
Завдання дорослого – навчити дитину бачити красиве у природі не тільки у виразному або і в іншому, непомітному або незаслужено засуджуваному. До “поганих” і “негарних” діти найчастіше відносять представників класу комах, земноводних. деякі трав’янолисті рослини. Тому з боку дорослого потрібна тривала, кропітка робота. Для цього доцільно провести спостереження (жаба), бесіди, розповіді (змія). В ході спостереження за жабою слід звернути увагу дитини на пристосованість кінцівок до пересування у певних умовах (короткі передні й довгі задні ноги полегшують стрибання у густій траві), органів живлення до здобуття поживи (великий рот, довгий липкий язик для ловлення комах), забарвлення шкіри до навколишнього середовища.
Про змію необхідно розказати, що вона ніколи не нападає на людину перша, а вкусити може лише з метою самозахисту. Краса ж її очевидна: пружне тіло вкрите лускою різних відтінків, воно – гнучке – то згортається, як канат, то раптово випростовується й легко ковзає по землі й стовбуру дерева.
Діти мають пересвідчитися у розмаїтті барв, форм і звуків у природі. Їм треба показати, як використовують люди красу природи у своєму житті. На багатьох речах ужитку можна знайти візерунки з рослинними елементами, із зображенням тварин: світильник формою нагадує дзвіночок чи лілею. У звуках музики також часто чути голоси тварин, шум вітру, пісню струмка та ін. Ми повторюємо красу природи у різних проявах, наближуючи її до себе. Формування ставлення до природи неможливе без виховання чуйності, співчуття, доброти, гуманізму.
Сумно, але факт: нині ми опинилися в стані не лише економічної, але екологічної кризи, яка загрожує всій нашій планеті. І щоб вийти з неї, щоб не допустити можливої катастрофи, потрібні негайні спільні дії мільйонів свідомих громадян, усього суспільства.
Та чи всі це усвідомлюють? На жаль, маємо досить підстав твердити протилежне. І часто це не провина людей, а їхня біда. Бо ж не навчили їх розуміти нерозривність і взаємозалежність складових природи, своє місце в природному середовищі, не прищепили елементарних навичок спілкування з усім живим і неживим, що нас оточує. Тому виховання у малят бережного ставлення до природи, формування природоохоронних навичок набувають сьогодні особливого значення і в дошкільних закладах, і в сім'ї.
Що ж можуть зробити дорослі, щоб їхня дитина не просто вміла бачити красу квітки, окремого дерева або куща, не тільки милувалася мальовничими пейзажами, а й була здатна відчувати біль кожної зламаної гілки, знівеченого куща, щиро бажала допомогти їм? Найперше – якомога більше бувати з малюком на лоні природи. Показувати йому, яке чудове будь-яке творіння – від каменя до тварини, від хмарки до придорожньої трави. Розповідати, як живе все на землі й під землею, у воді і в повітрі.
Навіть 5-6 річна дитина здатна зрозуміти, що на твердій, сухій, некопаній землі нічого не може вирости, що, коли повирубують дерева, ніде буде жити птахам, то й ніхто не захистить садок від гусені, а значить, на яблука й сливи нічого чекати, а якщо перед зимовими холодами не вкрити або не перенести в приміщення квіти, то вони загинуть від холоду.
У маленьких “чомучок” кожне повідомлення викликає справді ланцюгову реакцію допитливості: тож батьки і вихователі мають добре знати рідну природу, цікавитися історією свого краю, народними прикметами і звичаями, завжди тісно пов’язаними з життям природи, щоб точно і водночас дохідливо розповісти про це дітям, відповідати на їхні запитання.
Та це лише один аспект виховної роботи. Не менш важливо щоб дитина бачила особистий приклад рідних і страшних прикладів вони не повинні показувати. Наприклад, скільки разів чує від мами або тата дитина під час прогулянки в парку чи сквері: “Не рви квіти! Не бігай по траві! Не ламай кущик” А вона не розуміє чому, бо ж минулої неділі в лісі їй не тільки не забороняли все це робити, а й самі дорослі нарвали багато квітів (а потім на пероні викинули їх), ламали гілки, щоб відмахуватися від комашні.Чому ж тепер не можна?
“Бо в парку це люди посадили”, - терпляче пояснює мама. Значить, коли люди зробили – не можна, а коли саме виросло – будь-ласка? Але ж і ті, і ці однаково живі. Маля замислюється. Один раз, другий, третій, а там, дивись, й вирішить: мама з татом усе знають, все правильно роблять, тож і я так робитиму. А за кілька років батьки щиро дивуватимуться: звідки в їхній дитині така черствість до всього живого? – так само щиро забувши про свої власні вчинки, які справляють значно більший вплив, аніж найкращі, найправильніші слова.
Збираючись на природу з малюком, необхідно насамперед продумати всі нюанси прогулянки, щоб вона була приємною і красивою для всіх членів сім'ї, а для молодшого – особливо.
Милуються з ним чудовими краєвидами, розглядають рослини і при цьому неодмінно підкреслюють: “Оцю квіточку ніколи не зривай – вона занесена до “Червоної книги”, - ще й розкажуть про інші рослини з цієї сумної енциклопедії. Якщо трапиться зламаний кущ або деревце, їх обов’язково “полікують”, а наступного року не забудуть навідати.
Ще більш можна зробити, прилучаючи дітей до посиленої праці у природі. Ясна річ, малята, які живуть у селі, впевненіше почуваються у спілкуванні з природними об’єктами: сад, город, ліс і лука, поле й річка – все поруч, все звичне. Але це зовсім не означає, що старші не повинні пояснювати їм, як слід поводитись з рослинами, прилучати до посильної участі у праці на землі, турботи про неї. Добре, коли в дошкільника є свої підопічні – квіти, городні культури, які він доглядає, допомагає дорослим поливати їх, полоти тощо, пізнаючи в процесі роботи, що саме потрібно зеленим друзям для нормального розвитку.
У місті з цим дещо складніше. Але чимало сімей, які проживають у місті, мають нині садові ділянки, багато хто відвозить дітей на літо в село до бабусь. Та й відпустка, проведена разом з дитиною в будь-якому куточку країни, дає достатній простір для екологічного виховання, формування природоохоронних навичок. Зрештою, навіть у звичайній міській обстановці в квартирі можна створити зелений куточок хоча б на підвіконні, щоб син або донька на власному досвіді пересвідчувалися, як життєво необхідні найменшій рослинці тепло, світло, волога, щоденний догляд. І бачили, як вона віддячує за це: красивою квіткою, зеленню до столу, вітамінами.
Нехай малюк відчуває відповідальність за стан доручених йому рослин. Ні в якому разі не можна виконувати за нього роботу, але й лаяти, якщо він забув, наприклад, вчасно полити або розпушити землю у горщику, теж не варто. Краще тактовно нагадати, поспівчувати спраглій квіточці.
Пропоную вихователям прости заняття на тему “Праця в кутку природи”.
Тема. Праця в кутку природи
(підготовча група)
Мета. Уточнити знання дітей про те, що рослини живі, для їх росту й розвитку потрібні тепло, світло, повітря, вода і поживні речовини. Закріпити одержані раніше знання про засоби догляду за рослинами кутка природи: як поливати, розпушувати землю, обприскувати, мити листочки. Закріпити знання про кімнатні рослини: бегонія, фікус, мірта, барвінок, лілія амазонська, колеус, аспідистра, традесканція, Лівія, бальзамін, їх зовнішній вигляд.
Розвивати зв’язку мову, мислення. Виховувати у дітей любов до кімнатних рослин, інтерес, бажання доглядати за ними.
Матеріал: Кімнатні квіти, букет з весняних квітів, палички, відерця з водою, поливалки, ванночки, тряпочки для миття листочків, тряпочки для витирання столів, обприскувач, клейонка для накривання вазонів, миски, фартушки, віночки.
Хід заняття
Загадування загадки про сонце:
Хто однаково всіх любить?
Всіх однаково голубить?
Кожний скоса тільки гляне,
А обняти не дістане
Вірно, діти, сонечко. Сонечко потрібно всім: і людям, і тваринам, і рослинам. Ось погляньте на цей букет із весняних квітів. Якими яскравими, веселими барвами він грає, милує наше око і душу. Тут не обійшлося без сонечка. Обігріло сонечко землю, ожило все навколо, і зацвіли такі чудові квіти.
- А що це за квіти, де вони ростуть? (у квітнику)
- Які ще є квіти? (польові, лісові, лугові)
- А що за квіти стоять на столах? (кімнатні)
- Чому ми їх так називаємо? (бо вони ростуть тільки в кімнаті)
Я не дарма завела розмову про квіти. Ми з вами сьогодні і поведемо розмову про наші кімнатні квіти і практично покажемо, як треба доглядати за ними.
Вихователь. Квіти – наші супутники і вдома й на вулиці. Вони супроводжують людину на всьому її життєвому шляху: зустрічають при народженні, прикрашають свято. Вони завжди потрібні людям, милуючи око весною й влітку, оживляючи сумовиту осінь, сповнюючи радістю квартири суворою зимою. Про квіти складено багато пісень, віршів.
(Лунає музика, заходять четверо дітей у віночках. Вони співають пісню “Пісня прохання квітів”).
Виростаєм на віконці
Зацвітаємо на сонці.
Від водиці зеленієм.
Ви нас, діти, доглядайте,
І водою поливайте,
Щоб могли усі ми жити,
Треба землю розпушити.
Любі діти, час не гайте –
Наше листя протирайте,
В групі вашій для нас квітів
Найщиріші друзі – діти.
- Про кого розповідається у цій пісні?
- Що просять квіти?
- Хто є найкращими друзями для квітів?
- Квіти – це живі істоти, і вони потребують дбайливого, правильного догляду за ними.
- Діти, що потрібно для нормального розвитку і росту рослини? (світло, тепло, повітря, вода, поживні речовини).
- Назвіть будь-ласка квіти, які є у вашому куточку природи? (діти називають кімнатні рослини).
- Ось давайте ми з вами потрудимось біля наших квіточок, покажемо, як ми вміємо доглядати за ними (вихователь розподіляє дітей на групи і кожному дає завдання).
Виконання трудового доручення дітьми.
Запитання для дітей під час трудових дій:
- Для чого нам кімнатні рослини?
- Чи однаково поливають квіти взимку і навесні?
- Що дуже люблять рослини влітку? (щоб їх оприскували)
- А як ми помиємо аспарагус?
- Які ще квіти ми тільки обприскуємо? (мірту, барвінок, традесканцію)
- Чи можна поливати рослини холодною водою, чому?
- А якою водою можна поливати рослини? (відстояною, кімнатної температури).
- Чи можна обприскувати бегонію і колеус, чому?
- Для чого потрібно спушувати землю в горщиках?
- Як правильно треба тримати поливалку, підливаючи рослину?
Вихователь стежить за роботою дітей, дає вказівки, поради. Коли робота закінчена, діти все прибирають, ставлять на місце.
- Сьогодні ми всі разом доглядали за рослинами: мили, обприскували, поливали, розпушували землю. Придивіться які гарні, чисті наші рослини. Вони вдячні вам за піклування про них.
- А зараз послухайте правила для дітей, їх, напевно, не всі чули і не всі знають. Тож послухайте уважно і запам’ятайте.
- Квіткам сумно, коли їх мало, а тому треба посадити нові.
- Квіти хочуть пити – протирайте листочки.
В народі існує таке прислів’я: “Зробив діло – гуляй сміло!”
Якщо ми так гарно потрудились, то можемо і хоровод завести.
Діти виконують хоровод квітів.
Дуже важливим є стан дитини, коли вона спостерігає за змінами в рослині. Не відмахуйтесь від дитини, коли вона в захваті тягтиме вас до неї. Відкладіть свої найтерміновіші справи на п’ять хвилин, подивіться на першу бруньку чи новонароджений паросток, порадійте разом: це вагоміше виховання, аніж десяток бесід взагалі.
Слід частіше читати дітям вірші й оповідання про природу, а потім привертати увагу малят до того, як точно, образно описано у творі все, що є довкола нас.
Читаючи казки, пояснити, що в багатьох із них рослини, тварини і інші природні об’єкти наділені людськими якостями: це тому, що в народі споконвіку живе внутрішнє відчуття єдності з навколишнім світом.
Давньою доброю традицією у нас є садіння дерева з нагоди важливих родинних подій. Шкода, що тепер цей чудовий звичай дещо забутий. Чи не варто його відродити? Адже це теж неабияк сприятиме формуванню поваги й любові до природи.В процесі ознайомлення дітей з природою досить широке використання методів, які забезпечують наочне сприймання. Це забезпечують наочне сприймання. Це зумовлюється характером пізнавальної діяльності дітей: основною формою мислення дошкільників є наочно-образне. Але в процесі пізнання чуттєве і раціональне тісно взаємодіють. Тому важливе значення має використання словесних методів. Серед них – використання художньої літератури природничого характеру, бесіда, розповідь вихователя.
Свого часу видатний німецький педагог, засновник дитячих садків Ф.Фребель зазначив: “Хороший майстер розповідати – неоцінний скарб для вихованців”. Видатні педагоги К.Д.Ушинський і В.О.Сухомлинський вважали, що володіння мистецтвом розповідати має бути неодмінним професійним умінням кожного вихователя.Чим же цінна розповідь, що ознайомлює дошкільників з природою, спрямована на екологічне виховання?
Насамперед – оперативністю! Володіючи знаннями про різні явища, об’єкти природи, вихователь може задовольнити дитячу допитливість і відповідно сформувати ставлення у своїх підопічних до об’єктів природи.
По-друге – цінність розповіді в тому, що вихователь використовує її у найбільш оптимальних педагогічних ситуаціях, коли у самих дітей викникає інтерес до того чи іншого об’єкта природи. А це надзвичайно важливо з точки зору гуманізації процесу навчання.
По-третє, позитивною стороною розповіді є те, що найчастіше до неї вдаються при наочному сприйманні об’єкта природи чи його зображення на картинці. Це забезпечує тісний взаємозв’язок між наочністю і словом.
І, нарешті, ще одна перевага: вихователь завжди може побудувати розповідь з урахуванням віку дітей, їхнього загального розвитку, простежуючи, як сприймають вони ті чи інші явища в природі.
Розповідь вихователя, який є авторитетом для дітей, глибоко западає у їхню пам'ять, душу. Тому розповідь про природу повинна відповідати вірогідним багатьом вимогам:
- вона обов’язково має формувати вірогідні знання про навколишній світ;
- у доступному для дитячого сприймання формі розкривати зв’язки і залежності у природі;
- і що дуже важливо – розповідь ця повинна бути образною, емоційною, цікавою. Тільки тоді вона формуватиме в дітей розумне, добре ставлення до природи.
Розрізняють сюжетні та описові розповіді, та з більшим інтересом дошкільника сприймають сюжетну розповідь вихователя, в ході якої він формує у малечі знання і ставлення до живого світу.
Після вихідного дня, коли діти одержали нові враження, вихователь спонукає їх розповісти про те, що їх найбільше вразило. Самому вихователю теж слід розпочати розповідь з якогось цікавого випадку, що трапився з ним під час прогулянки. Так, я розповіла дітям слідуючи: “У неділю я з друзями пішла на озеро купатися. Лежу на березі і раптом бачу, як на мою сумочку виповзла якась комаха. Придивилася – личинка метелика. Мабуть, настав час їй перетворитися на дорослу, а сумочка моя нагрілася на сонечку і привабила комаху. Я вирішила не сполохати личинку. Спостерігаю, що ж буде далі. Спочатку помітила, як шкірка її на спині луснула і через тріщинку метелик почав поступово виповзати. Мабуть, йому важко було це робити. Тому часом вона відпочивала. Поступово метелик розправляв крильця, перетворювався на красеня. Цілий день ми з друзями були на озері і, спостерігаючи за ним, помітили, що лише надвечір, коли крильця у метелика розправилися, затверділи, він знявся у свій перший політ. Я проводила його очима: нехай прикрашає нашу природу, ловить мошок і мух”.
Активне святкування з природою народжує і зміцнює у дошкільника безцінну якість – доброту. І, як зазначав В.Сухомлинський, “треба розвивати в дитини дбайливе і турботливе ставлення до безпомічних істот, яких так легко образити, але захистивши яких відчуваєш себе добрим і сильним. Тож і потрібно навчити своїх вихованців не на словах, а насправді любити якусь маленьку живу істотку, вчити про неї турбуватися”. А це можна зробити завдяки куточку живої природи, де діти доглядають за тваринами, птахами, рослинами.Сьогодні є очевидним для всіх, що екологічне виховання дошкільників – це не тільки подання відповідних знань, а й спрямування на усвідомлення екологічної цінності природного середовища у єдності його з людиною. Таке усвідомлення ґрунтується на розумінні залежностей, які існували і існують у природі, впливу людської діяльності на неї і необхідність дбайливого ставлення до її об’єктів. Дошкільникам необхідно подавати знання, які спонукають пізнавати навколишнє у доступній для них формі. Ці знання повинні мати розвиваюче та виховне значення. Організація систематичних спостережень, праці у природі, найпростіших дослідів розкриють дітям закономірності розвитку живого об’єкта. Обрані форми і методи роботи повинні мати цілісну систему для забезпечення природних знань у дошкільників.
За вимогами сьогоднішнього дня щодо екологічного виховання дітей – прищеплення бережливого ставлення до природи – важливе місце відводиться дослідницькій пошуковій роботі. Дітям не вслід відразу давати відповідь, а пропонувати самим знайти її. Не менш цікаве й використання проблемних ситуацій, логічних завдань. Наприклад: “Метелик і бабка краще літають чи ходять? Чому повільно ходять?”, “Назви хижаків? Чим вони харчуються?”
Істотне значення для засвоєння дітьми знань про розмаїття тваринного світу мають такі ефективні методи і прийоми навчання, практичне експериментування, ігри з плаваючими і літаючими моделями, специфічно побудоване обговорення результатів дій з ними для засвоєння знань про пристосування тварин до навколишнього середовища, проблемні ситуації, розв’язання яких потребує актуалізації набутих знань: дидактичні ігри і вправи, завдання дітям для самостійних спостережень.
Ніколи в своїй роботі по ознайомленні дітей з природою, вихованні любові до неї, вихователь не обходиться без художньої літератури, яка сприяє збагаченню мови, формуванню уміння образно мислити, відтворювати свої враження, розвиває інтерес до природи. Через художню літературу діти вчаться любити природу, бачити в ній прекрасне, глибше і тонко відчувати її красу. Прослухавши вірш, оповідання, перейнявшись його теплом, діти починають уважніше придивлятися до рослин, до всього, що живе довкола них.
Діти охоче сприймають від дорослих не лише довідкову інформацію про навколишнє, а й казки, легенди, пісні, вірші про природу. Ось чому майже в кожному дитячому садку нашого міста по краплині збирають цей матеріал. Наприклад: Народні прикмети про весну: літо, зиму , осінь; вірші про природу.